Сексуальні фантазії: норма чи загроза стосункам?  Сексуальні фантазії — одна з н…

«💬Багато пар стикаються з тривогою: «А якщо фантазії означають, що зі стосунками щось не так?» З позиції психотерапії відповідь не така однозначна і значно спокійніша, ніж здається», —зазначив Т. Шевченко.

🤔Що таке сексуальні фантазії з точки зору психотерапії?

За словами психотерапевта, сексуальні фантазії — це внутрішні уявні сценарії, які: можуть не мати прямого стосунку до реальних бажань; не завжди відображають намір щось реалізувати; часто є способом психіки знижувати напругу, досліджувати межі, відчувати контроль або новизну. Фантазія — це мова підсвідомого, а не план дій.

📞Чи є фантазії нормою?

Так. Абсолютна більшість людей має сексуально фантазії — у стосунках і поза ними. У психотерапії це вважається варіантом норми, якщо: фантазії не примушують до небажаних дій; не супроводжуються сильним почуттям провини чи сорому; не руйнують контакт із партнером та реальне сексуальне життя. Фантазії не дорівнюють зраді. Зрада — це дія, а не думка.

😨Коли фантазії можуть сигналізувати про проблему?

Психотерапевтична увага потрібна, якщо: фантазії повністю замінюють реальну близькість; вони стають єдиним джерелом збудження; викликають стійкий сором, страх або відразу до себе; супроводжуються компульсивною поведінкою (втрата контролю). У таких випадках фантазії можуть бути не причиною, а симптомом — наприклад, емоційної дистанції, травми, хронічного стресу.

😉Чи потрібно ділитися фантазіями з партнером?

Не обов’язково. У терапії важливий принцип психологічних кордонів: кожна людина має право на внутрішній простір; не всі фантазії призначені для реалізації чи озвучення; відвертість має бути добровільною, а не примусовою. Фантазії можуть зближувати лише тоді, коли між партнерами є безпека, довіра та повага.

«💬Сексуальні фантазії — це нормальна частина психічного та сексуального життя. Вони не є загрозою стосункам самі по собі. Загрозою стає замовчування, сором, відсутність близькості та чесного контакту — передусім із собою. Якщо фантазії лякають, заважають або викликають внутрішній конфлікт — це не привід для самозвинувачення, а привід для дослідження у безпечному терапевтичному просторі», —резюмував Т. Шевченко.