🌐🚫🗺Люди, які не люблять подорожувати — що з ними «не так»?
У нашій культурі любов до подорожей майже стала маркером «здорового життя». Якщо не тягне в дорогу — з тобою ніби щось не так: застряг, боїшся, не розвиваєшся. Проте, як розповів для «ГолосToday» психотерапевт Тарас Шевченко, в терапії він бачить інше.
«💬Нелюбов до подорожей рідко є проблемою сама по собі. Частіше це спосіб регуляції, а не дефект. Зміна простору — це навантаження на психіку. Нові звуки, запахи, смаки, мови, правила, ризики. Для одних це заряд, для інших — перевантаження», — пояснив психотерапевт.
Тобто, нервова система не «ледача» і не «смілива» — вона налаштована по-різному.
«💬Клієнт, якого колеги називали «закритим» і «обмеженим», не подорожував роками. У терапії з’ясувалося: у дитинстві кожна поїздка була пов’язана з небезпекою — конфлікти, втечі, нестабільність. Для його тіла дорога = загроза. Коли ми це побачили, питання «чому я не люблю подорожувати» зникло. З’явилося інше: як мені бути в безпеці у світі», — навів випадок з практики Т.Шевченко.
Однак є ще один момент, про який мало говорять. Подорож — це контакт із невизначеністю. За словами психотерапевта, якщо людина живе в тривалому стресі (війна, втрати, відповідальність, виснаження), психіка часто обирає стабільність замість новизни. Це не регрес — це виживання.
«💬Я також бачив людей, які багато подорожують, але не витримують зупинки. Їм важко бути на місці, в контакті з собою. Рух стає способом не чути», — розповів Т.Шевченко.
Тож, як резюмує експерт, любов до подорожей — це не автоматично ознака зрілості, як і її відсутність — не ознака проблеми.
«💬Моє професійне спостереження просте: питання не в тому, любите ви подорожувати чи ні, а в тому, що для вас означає дім, рух і безпека. І тут немає «правильного» варіанту», — пояснив він.
✏️Коли ви думаєте про подорож — що у вас виникає першим: цікавість, напруга, байдужість чи полегшення від думки, що можна залишитись? І що це говорить про ваш теперішній стан, а не про ваш характер?
