[ad_1]
«
Проте іноді, за його словами, це норма адаптації. Адже світ змінюється швидше, ніж наші батьки встигали змінювати роботу. Професія більше не є «довічним шлюбом». Людина пробує, тестує, навчається, коригує маршрут. Особливо після криз, переїздів, війни і втрат. У таких випадках, за словами психотерапевта, зміни — це ознака живої психіки, яка шукає, де їй безпечніше й сенсовніше. Але буває й інакше…
«
Інший випадок. Жінка, 45 років. Часто змінювала сфери, бо кожна робота рано чи пізно починала викликати тривогу. В терапії з’ясувалося: будь-яка стабільність у неї асоціювалася з пасткою. Колись стабільність означала контроль і безсилля. Тому психіка обирала рух — навіть ціною втрат», —навів приклади з власної практики психотерапевт.
Є ще один варіант, про який рідко говорять без моралізаторства. Зміна професій може бути формою відкладеного вибору. Коли людина все життя ніби «приміряє», але не дозволяє собі по-справжньому вкластися. Бо вкладатися — це ризикувати. А ризикувати — це знову пережити можливу поразку.
«
Тому, за його словами, питання не в кількості змінених професій. Питання в іншому: я тікаю чи шукаю? Я змінюю, бо стало тісно, чи бо стало страшно? Я чую себе, чи лише реагую на внутрішню тривогу?
*
[ad_2]
2026-01-24T11:02:01+00:00
View Source