❓🧐Люди, які часто змінюють професію — це нормально чи щось «не так»
«💬Це пошук себе… чи втеча від себе? Це питання я чую роками. І майже завжди з напругою, соромом або спробою виправдатися: «Я знову все кинув», «Мені вже 40+, а я так і не знайшов «своє», «У всіх є кар’єра, а в мене — серія спроб». З позиції психотерапевта скажу одразу, що часта зміна професій — не діагноз і не вирок. Але це симптом, і він може говорити про дуже різні психологічні процеси», — розповів для «ГолосToday» психотерапевт Тарас Шевченко.
Проте іноді, за його словами,
це норма адаптації. Адже світ змінюється швидше, ніж наші батьки встигали змінювати роботу.
Професія більше не є «довічним шлюбом». Людина пробує, тестує, навчається, коригує маршрут. Особливо після криз, переїздів, війни і втрат. У таких випадках, за словами психотерапевта,
зміни — це ознака живої психіки, яка шукає, де їй безпечніше й сенсовніше. Але буває й інакше…
«💬Клієнт, 38 років. За 12 років — сім різних професій. У кожній — спочатку захоплення, потім різкий спад, роздратування, відчуття «мене тут не цінують», і звільнення. Збоку — нестабільність. Усередині — страх бути звичайним. Професія використовувалася як спосіб довести власну цінність. Коли ілюзія «я особливий» стиралася рутиною — інтерес зникав.
Інший випадок. Жінка, 45 років. Часто змінювала сфери, бо кожна робота рано чи пізно починала викликати тривогу. В терапії з’ясувалося: будь-яка стабільність у неї асоціювалася з пасткою. Колись стабільність означала контроль і безсилля. Тому психіка обирала рух — навіть ціною втрат», —навів приклади з власної практики психотерапевт.
Є ще один варіант, про який рідко говорять без моралізаторства. Зміна професій може бути формою відкладеного вибору. Коли людина все життя ніби «приміряє», але не дозволяє собі по-справжньому вкластися. Бо вкладатися — це ризикувати. А ризикувати — це знову пережити можливу поразку.
«💬Фраза, яку я чув не раз: «Я ще не визначився, ким хочу бути, коли виросту». Це сказав чоловік 52 років, з двома вищими освітами й солідним досвідом. Ми обоє посміялися, і саме з цього моменту почалася серйозна робота про відповідальність за власні вибори, а не за їх відсутність», — розповів Т.Шевченко.
Тому, за його словами, питання не в кількості змінених професій. Питання в іншому: я тікаю чи шукаю? Я змінюю, бо стало тісно, чи бо стало страшно? Я чую себе, чи лише реагую на внутрішню тривогу?
*👀☄️Скільки разів ви змінювали професію і що насправді стояло за цим рішенням: цікавість, необхідність, страх, втома чи внутрішній поклик?
