Багато дорослих людей живуть із внутрішньою забороною на бажання. Не тому, що «не хочуть», а тому що колись це було небезпечно, соромно або марно. Але дозвіл хотіти — це навичка, яку можна тренувати. Психолог Мирослава Псарюк назвала десять способів тренувати дозвіл хотіти.
Щоразу, коли ловиш себе на цьому, зупиняйся і запитуй: «А якщо все ж таки можна?» Навіть одне внутрішнє «можна» розширює нервову систему і знижує напругу.
Хочу кави — іду за кавою. Хочу спати — лягаю. Хочу тиші — вимикаю звук. Коли тіло бачить, що бажання реалізуються, воно перестає боятися їх проявляти.
Не називай їх дурними, дрібними чи дитячими. Усе, що викликає внутрішній відгук, має сенс. Саме з таких «дрібниць» і складається жива, наповнена реальність.
Хочеться танцювати — рухайся. Хочеться плакати — плач. Хочеться поїхати — відкрий мапу. Розум завжди знайде причину, чому «не можна». Спробуй зробити крок раніше, ніж він встигне.
Бажання живуть не в голові, а в тілесних відчуттях: тепло, тремтіння, мурашки, усмішка, розширення в грудях. Тренуй увагу до цих мікрорухів —саме там живе твоє справжнє «так».
Купи собі квіти; прийми ванну; одягни те, що подобається. Не за успіх, не «бо заслужила», а просто тому, що можеш. Це ламає глибинний патерн дефіциту.
Дуже часто «реалізм» — це замаскований страх. Дозволь собі мріяти зухвало, голосно, без «а раптом не вийде». Мрія — це тренування здатності хотіти.
Нехай вони звучать у просторі, в голосі, в тілі. Коли слова набувають звуку, бажання стають реальнішими й ближчими до дії.
Тими, хто не соромить за: достаток, сміливість, живість Дозвіл — заразний. Поруч із живими людьми легше згадати: «мені можна».
Навіть за найменше. Кожне «дякую собі» закріплює в тілі відчуття: я маю право хотіти, я маю право брати, я маю право жити — без виправдань. Дозвіл хотіти — це не егоїзм, а повернення контакту з собою.
2026-01-11T10:15:16+00:00
View Source